Сучасний світ переживає період зростання воєнних загроз і нестабільності в системі міжнародної безпеки. На цьому тлі країни Північної Європи — такі як Фінляндія чи Швеція — активно зміцнюють обороноздатність і поглиблюють інтеграцію в колективні системи безпеки. Їхня рішучість здається більш помітною, ніж реакція традиційних лідерів НАТО — США, Франції чи Німеччини. Чому саме держави, які ще донедавна були нейтральними, демонструють вищу готовність до оборони, ніж ті, хто роками очолював західний оборонний альянс?
Вплив історичного досвіду та суспільна свідомість
Більшість країн Скандинавії та Балтії, як і Україна, мають спільну загрозу — безпосередній кордон з Росією. Тим більше, балтійські країни пережили окупацію Радянською Росією в 1940-1991 роках, навіть зараз в Естонії та Латвії зберігається значна частка російськомовного населення, яку держави розглядають як ризик для своєї національної безпеки. Фінляндія, в свою чергу, воювала з СРСР у «зимовій війні» 1939-1940 років, що і зараз впливає на високий рівень суспільної підтримки оборонних ініціатив.Великий кордон також є фундаментальним фактором для оборонного планування Фінляндії, оскільки він може стати джерелом військового тиску. Цей досвід закарбувався глибоко в історичній пам’яті, яка сьогодні змушує північні держави Європи завжди бути готовими до подібних кроків з боку Росії.
Традиційні культурні кордони Європи © Постійний комітет з географічних назв
Після завершення холодної війни та до вступу в НАТО, Фінляндія не припиняла розвивати потужну систему загальної військової повинності та інфраструктуру для цивільної оборони. У 2017 році, Швеція, через загрозу з боку Росії, відновила призов на військову службу. На противагу цьому, Німеччина, яка була ближче до театру бойових дій, все одно вела стриману політику у нарощуванні військових витрат. У 2021 році, коли загроза з боку Росії не була для них важливою, її витрати на оборону досягали лише 1,53% ВВП, що є нижчим від рекомендованих для НАТО 2%. Тоді як, Естонія і Латвія дотримувались рекомендацій та перевищували показник, витрачаючи 2,3% та 2,1% відповідно.
Провідні країни НАТО, такі як Франція чи Німеччина, не мають свіжого досвіду окупації чи війни на своїй території. Суспільна свідомість менш орієнтована на прямі воєнні загрози та почуває себе у відносній безпеці. У Великобританії, згідно з опитуванням для журналу The Times, лише 11% молодих громадян готові взяти в руки зброю та піти в армію, коли у Норвегії та Швеції цей показник сягає понад 66%.
Отже, виходячи з впливу різного історичного досвіду держав, можна дійти висновку, що країни північної Європи роблять все задля швидкого реагування на потенційну загрозу. Проте, лише одні північноєвропейські країни не будуть здатні вистояти перед вторгненням. Як чітко підкреслив депутат фінського парламенту Пекка Гаасвіто: «Наша безпека залежить від міцної оборони, яка починається вдома, але зміцнюється через тісну співпрацю з нашими союзниками в НАТО та ЄС». Необхідна єдність Європи та усвідомлення іншими членами НАТО важливості цієї загрози та вжиття негайних дій.
Військова міць та модернізація Скандинавських країн
Через вступ до НАТО Швеції в 2023 та Фінляндії в 2024, східний фланг значно посилився. За даними Міжнародного інституту з стратегічних досліджень Фінляндія має близько 13 400-22 800 активного військового персоналу, чисельність у воєнний час оцінюється у 180 000. Фінська армія також включає три бригади високої готовності: Порі, Карсельську та Кайнуу. Швеція розвивається та переходить від моделі масового призову до професійної армії, з приблизно 50 000 військових. Норвегія має бойове формування Brigade Nord, яке оснащене танками Leopard 2 та CV90, також вона планує самостійно збирати та обслуговувати німецькі Leopard 2A7. Подібні дії демонструють рішучість дій з боку скандинавських країн та зміцнення потенціалу НАТО. Також участь Швеції у масштабних навчаннях НАТО, наприклад в Steadfast Defender 2024, підкреслює зростаючу готовність Північної Європи до реагування на сучасні загрози.
Військова готовність Північної Європи є частиною концепції «тотальної оборони». Ця концепція поєднує в собі не лише військові, але й економічні, інформаційні, освітні та суспільні ресурси для захисту країн. ця система широко розвинена у Фінляндії та Швеції, особливо через історичну вразливість до зовнішніх загроз.
В той же час, у провідних країнах НАТО відбуваються значно повільніші реформи. Наприклад, Німеччина, яка створила спеціальних оборонний фонд у розмірі 100 мільярдів євро для модернізації своїх збройних сил у 2022 році, вже стикається з проблемами. За даними Reuters, вже витрачено понад 82% фонду, а армія стикається з проблемами старіння техніки та нестачею персоналу. Щодо США, то вони хоча й мають значний оборонний бюджет, проте більша його частина спрямована на модернізацію військових можливостей та ядерного арсеналу для підтримки стратегічної переваги над Росією та Китаєм. США надають перевагу розподілу ресурсів на глобальні операції, показуючи низький фокус на європейській безпеці.
Регіональна співпраця
Північна Європа активно розвиває регіональну співпрацю та стратегічні ініціативи у сфері безпеки за допомогою різні формати. Наприклад, Join Expeditionary Force являє собою багатонаціональні експедиційні сили очолювані Великою Британією. Туди входять балтійські, скандинавські країни та Нідерланди. Структура призначена для швидкого реагування на різні види загроз та доповнює військовий потенціал НАТО. Хоча JEF очолювана Великою Британією, частка північноєвропейських країн, станом на 2024 рік, вносять більші інвестиції в її розвиток. Це перетворює північну Європу на політичну та військову фортецю для НАТО.
Таблиця 2 «Витрати JEF на оборону 2014–2024» © НАТО, «Витрати на оборону країн НАТО (2014–2024)», 17 червня 2024 р.
Окрема увага приділяється захисту критичної інфраструктури. У 2023 році Данія та Норвегія ініціювали проєкт NorthSeal, який відповідає за моніторинг та охорону енергетичних об’єктів у Північному морі. Отже, країни північної Європи мають чіткий фокус на різні типи загроз та усвідомлюють необхідність захисту від російських можливих атак. Навіть порівнюючи з США, вони діють більш узгоджено та цілеспрямовано.
Північна Європа як приклад рішучості
Отже, Північна Європа дійсно перевершує провідних членів НАТО у готовності до воєнних загроз. Як зазначав колишній президент Фінляндії Саулі Ніїністе: «Якщо ми не робимо все можливе для своєї безпеки, ми не можемо сподіватись, що за нас це зроблять інші». Ця самостійна позиція, яка підкріплюється реальними діями, робить регіон прикладом для інших держав. Історичний досвід, високі оборонні витрати, міцні стратегії та оперативність є визначними факторами у формуванні такої позиції.
Навіть в контексті України простежується стійка готовність та ширше розуміння північної Європи щодо викликів міжнародній безпеці. Після початку повномасштабного вторгнення Росії, північноєвропейські країни були одні з перших, хто надав військову допомогу Україні. Данія перша передала необхідні для України літаки F-16, Естонія, Латвія та Литва швидко надали протитанкові ракети та іншу зброю. З іншого боку, США чи Франція, хоча й підтримують Україну, не мали на початку такого відчуття прямої загрози, що мало вплив на своєчасне надання допомоги.
Приклад політики північноєвропейських країн є корисним і для України. Системне впровадження їхніх практик могло б значно посилити обороноздатність країни. Значна підтримка з їхнього боку (Естонія виділила 0,25% ВВП на підтримку України у 2024 році), демонструє солідарність і можливість обміну досвідом.
Ірина Корнієнко
